УКРАЇНА - ЦЕ ЧИСТА ДЖЕРЕЛЬНА ВОДА, БЕЗКРАЇ ЛАНИ, ЗЕЛЕНІ ЛІСИ УКРАЇНА - ЦЕ ЧИСТА ДЖЕРЕЛЬНА ВОДА, БЕЗКРАЇ ЛАНИ, ЗЕЛЕНІ ЛІСИ УКРАЇНА - ЦЕ ЧИСТА ДЖЕРЕЛЬНА ВОДА, БЕЗКРАЇ ЛАНИ, ЗЕЛЕНІ ЛІСИ ВСЕ ЦЕ ПОТРЕБУЄ НАШОГО ЗАХИСТУ ВЖЕ СЬОГОДНІ - СЕРГІЙ ОРЄХОВ

Гаряча лінія

Відправити в FacebookВідправити в Twitter

Україні потрібно терміново подбати про забрудненні водойми

Чому в криницях нині мало води? З одного боку, бракувало опадів протягом значного проміжку часу, зокрема взимку 2019-2020 не було снігу. Знижується рівень підземних вод. Коли річки розливалися, вони затоплювали заплави, вода стікала в підземні горизонти.

 

 

Зараз все розорано, русла річок спрямлено, тому вода не потрапляє в підземні горизонти так, як мала би. Вона просто швидко стікає в море.
Наша система господарювання не враховувала ймовірність зміни клімату та браку води.
Недостатня кількість опадів разом зі спекотним літом спричинила зниження рівня води у річках, навіть у найбільш "вологій" частині України – Поліссі. Схожа ситуація і в Білоруському Поліссі, де посуха також, як і в Україні, спричиняє пожежі на осушених торфовищах.
На Поліссі кількість самочинних пожеж на осушених торфовищах росте з 2002 року. Ці торфовища необхідно відновлювати, піднімати в них рівень води.
Повернення боліт, торфовищ, річок до природного стану є одним із природних рішень, що допомагає акумулювати воду, регулювати рівень води.
Якщо посуха продовжиться, то найближчі 5 років кількість води зменшуватиметься. Можуть збільшитися спроби штучно акумулювати воду, буде більше ставків, щоб цю воду утримувати. І, звичайно, Державне водне агентство просто буде вимушене лімітувати використання води.

Водна культура українців

На територіях, де люди завжди знали, що в них не вистачає води, існували технології збору дощової води та її дбайливого використання. На більшості території України води завжди було достатньо, тому, на жаль, нашому населенню притаманне ставлення до води як до безлімітного ресурсу.

Це помітно на будь-якому рівні: від людини, яка вирішує – приймати душ чи ванну, до більш високого рівня. У Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства немає людини, яка займається водною тематикою. На зустрічах, де аграрії обговорюють систему адаптації аграрного сектору до змін клімату, немає фахівців-водників. В Україні ще не побудовані ці горизонтальні стосунки.
Необхідно залучати фахівців Державного водного агентства, басейнових управлінь до обговорення будь-яких програм розвитку зараз на всіх рівнях: на районному, обласному тощо. Сьогодні ми повинні дивитися на весь басейн річки, щоб води вистачило всім.
Українцям дуже подобаються ставки. Село будували біля річки, перегороджували її й утворювали ставок. Це частина культури.
Ці штучні водні об'єкти – не такі, як природні. Вони одразу втрачають частину тварин: якщо річка тече, у ній живуть одні види риби, якщо вона перегороджена – видовий склад змінюється. Риби, які живуть у проточній воді, не живуть у стоячій, тому такі ставки штучно зариблюються.
Так, це класно – мати шматочок води для рекреації, але треба розуміти, що складно зберегти природні характеристики так, щоб ця система могла самоочищатись і не шкодити тому, хто живе нижче за течією. Адже нижче за течією також є село, де людям також потрібна чиста вода, і вони також хочуть мати такий ставок.
Тому, коли ми щось робимо на річці, ми повинні це обговорювати з усіма людьми, які тут живуть, п'ють цю воду, поливають свої городи тощо. Це зовсім інший рівень планування, і що скоріше ми будемо це використовувати, то краще.
На жаль, певна кількість людей скористалася можливістю оренди землі під ставок для риборозведення до ухвалення закону про аквакультуру. Як наслідок, ми спостерігаємо випадки, коли до ставка річка є, а після – вже немає.

Як саме ми шкодимо річкам

Загрози для річок залежать від регіону України.

На Сході це, звичайно, індустріальне забруднення. Однією з проблем у зоні військового конфлікту є непрацюючі шахти, у яких піднімається рівень води.
Вода з великою кількістю мінеральних речовин і часто – радіоактивних природних часток – піднімається до рівня поверхні, а потім стікає в річку. Більша кількість мінеральних часток, солей потрапляє в Сіверський Донець, а далі – в Азовське море.
Якщо говоримо про Закарпаття, наприклад, басейн Тиси, дуже красивої важливої річки, там проблемою є непрацюючі очисні споруди, зокрема ті, які зруйнувало ще під час повені 1998-го року.
Дуже часто гідроенергетики кажуть екологам: "Та ви подивіться, як виглядає ця річка. І ви нам забороняєте ставити малу ГЕС? Ви подивіться, яка кількість брудноти туди зливається?". І вони справді мають рацію. Проблема в тому, що дуже багато каналізаційних стоків без очищення йде в річку. Це цілі міста.
Ще не закріпилося розуміння, що пластикові пляшки не можна кидати у воду. Угорці щороку ловлять в Тисі велику кількість пластикових пляшок, які припливли з України. За європейським законодавством вони не можуть їх пропустити далі в Дунай. За це кожного року Україна отримує чек від Угорщини. Це ганьба.

Зміни, до яких ми не адаптуємося

Україна – третя знизу серед європейських країн за кількістю води на одну людину. Номер один знизу – це, звичайно, Молдова, номер два – Угорщина, три – Україна, а потім дуже поряд Польща. Що в Угорщині, що в Україні були осушені велетенські території.
Зараз ситуація змінилась: змінився клімат, потреби людей, технології. Система господарювання також має змінюватися.
Раніше річки були вільнотекучими, повними риби. Але будівництво каскаду на Дніпрі для забезпечення електроенергією великої кількості людей у свій час було зрозумілим рішенням. І ми сплатили за це втратою популяції осетрових риб.
Зараз до річок треба дуже обережно ставитися. Зважати, що існують інші технології, які використовують енергію сонця і вітру.

Один із проектів, що багато обговорюється, – це міжнародний водний шлях Е40, який за планом поєднуватиме Балтійське та Чорне моря. Це суднохідний канал, що проходитиме через Польщу, Україну, Білорусь, а саме через території українського та білоруського Полісся, багато з яких охороняються.
І велике питання – що важливіше: недоторкані території для природи чи прохід вантажів від одного моря до іншого? Звичайно, перший варіант. Одні із останніх європейських природних водно-болотних угідь, річки з фауною і флорою важливіші за тимчасові економічні вигоди.

Завдання для держави

В Україні важко досліджувати кількість риб у водоймах, адже річок багато, риби багато, а коштів на державні дослідження практично немає. Товстолоб та білий амур, яких купують на ринках, не є українською рибою. Це риби, яких штучно запускають в річки, щоб вони росли, а потім – щоб їх виловили.
Цю практику треба змінювати. Не можна в природні водойми запускати види, які не є природними для цієї території. Необхідна програма з відтворення місць, де риба може нереститися природно.
Українське законодавство по воді було апроксимоване з європейським. Тепер треба, щоб його дотримувалися, тоді ситуація покращиться. Екологічна інспекція повинна відігравати більшу роль.
Немає необхідності змінювати чинну систему, її необхідно посилити. Переглянути, як готують фахівців, переглянути фінансово, бо недофінансування негативно впливає на будь-яку структуру.

AddThis Social Bookmark Button